Аполлон повинен був очиститися від гріха пролитої крові Піфона. Адже і сам він очищає людей, що зробили вбивство. Він віддалився за рішенням зевса у Фессалію до прекрасного і благородного царя Адмету. Там пас він стада царя і цією службою спокутував свій гріх. Коли Аполлон грав серед пасовища на очеретяній флейті або на золотій кіфарі, дикі звіри виходили з лісової гущавини, зачаровані його грою. Пантери і люті леви мирно ходили серед стад. Олені і сарни збігалися на звуки флейти. Мир і радість панували довкруги. Благоденствування вселилося в будинок Адмета; ні у кого не було таких плодів, його коні і стада були кращими у всій Фессалії. Все це дав йому золотокудрий бог. Аполлон допоміг Адмету одержати руку дочки царя Іолка Пелія, Алкести. Батько її обіцяв віддати її в дружини лише тому, хто буде в силах запрягти в свою колісницю лева і ведмедя. Тоді Аполлон наділив свого улюбленця Адмета непоборімой силою, і він виконав це завдання Пелія. Аполлон служив у Адмета вісім років і, закінчивши термін своєї спокутуючої гріх служби, повернувся в Дельфи.

Весну і літо живе Аполлон в Дельфах. Коли ж наступає осінь, в’януть квіти і листя на деревах жовтіють, коли близька вже холодна зима, що покриває снігом вершину Парнасу, тоді Аполлон на своїй колісниці, запряженій білосніжними лебедями, несеться в не знаючу зими країну гіперборея, в країну вічної весни. Там живе він всю зиму. Коли ж знов зазеленіє все в Дельфах, коли під живлячим диханням весни розпустяться квіти і строкатим килимом покриють долину Кріси, повертається на лебедях своїх золотокудрий Аполлон в Дельфи провіщати людям волю громовержця зевса. Тоді в Дельфах святкують повернення бога-віщуна Аполлона з країни гіперборея. Всю весну і літо живе він в Дельфах, відвідує він і батьківщину свою Делос, де у нього теж є прекрасне святилище.